6.2. Послідовність, принципи і засоби надання першої медичної допомоги (0)

Перша медична допомога – це комплекс термінових заходів, спрямованих на припинення дії фактора (джерела) ураження, на усунення явищ, що загрожують життю, на полегшення страждань і підготовку потерпілого для відправлення до лікувально-профілактичного закладу в разі нещасних випадків і раптових захворювань.

Як правило, першу медичну допомогу (найпростіші медичні дії, що виконуються безпосередньо на місці події в найкоротші строки після травмування) надають працівники, котрі перебувають поруч.

Є певна схема послідовності надання першої долікарської допомоги, з різними варіаціями вона придатна у більшості ситуацій.

При наданні першої допомоги необхідно керуватися такою послідовністю дій: 

- усунути вплив на організм людини факторів, які загрожують її здоров'ю та життю;

- оцінити стан потерпілого;

- визначити послідовність дій щодо рятування потерпілого залежно від тяжкості травми, що становить найбільшу загрозу для його життя;

- викликати швидку допомогу або медичних працівників, якщо є така можливість;

- виконувати необхідні дії для рятування потерпілого в порядку терміновості;

- підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичних працівників.

6.4. Перша медична допомога при запорошуванні очей, пораненнях, вивихах, переломах (0)

В умовах виробництва очі можуть бути запорошені металевим пилом або стружкою. Настає сильне подразнення, біль, різь, сльозотеча і почерво­ніння очей. Неприпустимо намагатися самостійно видалити сто­роннє тіло з ока. Необхідно накласти на око м'яку пов'яз­ку (рис. 1) і негайно відпра­вити потерпілого до лікарні, найближчого пункту швидкої допомоги чи викликати ме­дичного працівника.

Рис. 1. Накладання пов'язки при травмуванні ока

Поранення — це ушкодження з порушенням цілісності шкіри або слизової оболонки. Неприпустимо доторкатися до рани руками, промивати її водою. Забруднену шкіру навколо рани протирають стерильною ватою, марлею, бинтом або тампоном з перев'язочного пакету.

Після обробки рану накривають стерильною серветкою або марлею, поверх кладуть вату та бинтують.

Вивих — це стійке зміщення суглобних кінців костей за межі їх нормальної рухомості, інколи з розривом суглобної сумки і виходом однієї з кісток з сумки.

Ознаки: біль в області ушкодженого суглоба,втрата звичайної рухливості в суглобі.

Якщо є підозра на вивих, досить обмежитися створенням спокою: на нижню кінцівку накласти шину, а верхню за допомогою хустки підвісити на шию і якомога швидше доставити потерпілого до медичної установи.

Для зменшення болю можна дати потерпілому таблетку анальгіну чи іншого обезболювального засобу. Ні в якому разі не слід вправляти вивих самостійно.

Рис. 2. Підвішування руки на хустині

Перелом— це порушення цілісності кістки. Розрізняють закриті переломи, коли не відбувається пошкодження шкіри, та відкриті, коли зламана кістка виходить назовні.

Ознаки: біль постійний чи такий, що виникає в разі навантаження на ушкоджену кінцівку або при обмацуванні області перелому, неможливість рухів в ушкодженій області, зміна форми частини тіла (кінцівки) в області перелому, крововиливи, ненормальна рухомість кістки в області перелому.

Допомога полягає в забезпеченні повного спокою пошкодженої частини тіла (кінцівки) та усунення рухомості уламків кісток у місці перелому.

Для забезпечення нерухомості зламаної кінцівки застосовують, спеціальні дротяні або фанерні (дерев'яні) шини.

Шина повинна бути накладена так, щоб були надійно іммо­білізовані два сусідні з місцем пошкодження суглоби (вище і нижче), а якщо перелом плеча або стегна — то три суглоби. Накладають шину поверх одягу або кладуть під неї щось м'яке: вату, шарф, рушник.

Рис. 3. Накладання шини при переломі плеча

Накладену шину необхідно прикріпити до кінцівки бинтом, рушником, паском.

Фіксація відкритого перелому вимагає дотримання додаткових умов. Не можна накладати шину на місце відкритого перелому, а слід прибинтовувати її поверх одягу (взуття).

Під шину при відкритому переломі підкладають що-небудь м'яке, попередньо зупинивши кровотечу.

Переломи деяких кісток вимагають особливого підходу до надання першої допомоги.

Переломи ключиці виникають від удару, а також від падіння вперед чи на витягнуту руку.

Ознаки: ключиця стає мовби коротшою, біль у місці перелому, плече і вся рука приспущені донизу, рухи руки обмежені.

Допомога. В пахвову ямку кладуть великий жмут щільно скрученої вати, руку згинають у лікті під прямим кутом і щільно прибинтовують до тулуба, пе-редпліччя підвішують на косинці до шиї (рис. 4.). 

Рис. 4. Іммобілізація в разі перелому ключиці 

Рис. 5. Фіксація кінцівки при переломі кісті

Рис. 6. Застосування підручних засобів: прутів та ременя

Рис. 7. Накладання шини при переломі гомілки

Рис. 8. Накладання шини при переломі стегна

Особливо небезпечні травми хребта.

Ознаки: різкий біль в області виступаючих позаду відростків, неможливість рухів в області хребта. Коли внаслідок перелому пошкоджено спинний мозок, то спостерігається параліч кінцівок, втрата чутливості тіла нижче місця пе-релому, розлад функцій тазових органів (затримка сечі та калу).

Допомога. Потерпілого необхідно дуже обережно піднімати та переносити. Не допускати згинання хребта, тому що в цьому випадку можна пошкодити спинний мозок. Найважливіше — забезпечити нерухомість хребта. У таких випадках необ­хідно обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину дошку, щит, лист фанери, двері тощо

При переломі шийної частини хребта голову у потерпілого, який лежить долі, фіксують ватною пов'язкою у вигляді нашийника або великої підкови довкола голови, а потім кладуть його на ноші.

Переломи кісток тазу виникають від сильного стискання тазу, наприклад, між стіною та транспортним засобом, що рухається, а також під час падіння з висоти. Переломи нерідко супроводжуються пошкодженням тазових органів (сечового міхура, прямої кишки та інших).

Ознаки. Потерпілий не може стояти, сходити, а лежачи — не може підняти витягнуту ногу; в місці перелому з'являється припухлість, сильні болі, кро-вовиливи в пахову область та порожнину. Як правило, потерпілий лежить в позі «жабки», на спині з розведеними напівзігнутими ногами. Такі переломи здатні викликати дуже тяжкий загальний стан (шок).

Допомога. Покласти потерпілого на жорсткі ноші обличчям догори, його ногам надати положення «жабки», для чого під коліна підкласти товсті валики. Широким рушником чи простирадлом стягнути таз та верхні частини стегон і терміново доставити потерпілого в медичний заклад.

У разі травми голови необхідно покласти потерпілого, зро­бити йому на голову охолоджуючий компрес. Щоб запобігти задушення потерпілого у несвідомому стані від западання язика або блювотних мас, його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернута вбік. Рот потерпілого, у разі необхід­ності, швидко і обережно звільняють від блювотних мас, висову­ють вперед нижню щелепу, витягують язик. Транспортують потерпілого на спині з трохи піднятою на подушці головою.

При переломі нижньої щелепи накладають пов'язку, що забез­печує її нерухомість. Для цього беруть дві хустки, з яких одну проводять під підборіддя та зв'язують на тім'ї, а другою охоплюють підборіддя спереду і зав'язують на потилиці (рис. 9).

Рис. 9. Накладання пов'язки при черепно-мозковій травмі

Переломи ребер виникають в результаті ударів чи в разі здавлювання грудної клітки. Одночасно можливе пошкодження внутрішніх органів.

Ознаки: різко виражений біль у місці перелому, що посилюється під час вдихання повітря, кашлю, рухах грудної клітки.

Допомога. Накласти тугу пов'язку навколо нижньої частини грудної клітки під час видиху з метою обмеження її рухливості під час дихання. Для зменшення болю можна дати потерпілому обезболювальну таблетку.

6.6. Надання першої медичної допомоги при непритомності (втраті свідомості), шоку, тепловому та сонячному ударах, опіку, обмороженні (0)

Головною причиною знепритомнення є раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, болю, нестачі свіжого повітря тощо.

Ознаки. Звичайно непритомність настає раптово, але інколи перед нею наступає блідість, блювання, нудота, слабкість, позіхання, посилене потовиді-лення. Пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується.

Допомога. Потерпілого необхідно покласти на спину, щоб голова була нижче рівня ніг (на 15—20 см) для поліпшення кровообігу мозку. Потім звільнити шию і груди від одягу, забезпечити доступ свіжого повітря, поплескати по щоках, полити обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт.

Причиною шоку може стати сильний біль, значна втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих вірусів, що призводять до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин.

Ознаки. Блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасне знепритомнення,  прискорене дихання і пульс, зниження артеріального тиску.

Допомога. Необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати перелами тощо).

Потерпілого слід зігріти (закутати в ковдру), покласти на спину з дещо опущеною головою.

Якщо немає підозри на пошкодження внутрішніх органів, потерпілому дають гарячий напій. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є тепло, зменшення болю, пиття рідини.

Тепловий або сонячний удар настає внаслідок тривалого перебування на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому воло-гому повітрі.

Ознаки. Легкий ступінь — загальна слабкість, нездужання, запаморочення, нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання прискорені, температура тіла 37,5—38,9° С. Середній ступінь — температура 39—40° С, сильний головний біль, різка м'язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, серцевий біль, яскраво виявлене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ прискорення пульсу до 120—130 уд./хв., часте і поверхневе дихання. Тяжчі ступені перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, йдеться про тепловий удар; якщо довго діяли сонячні промені — про сонячний удар. При цьому температура тіла піднімається вище 40° С, настає знепритомнення, шкіра суха, можуть початися судоми, порушується серцева діяльність, припиняється дихання.

Допомога. Потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, намочити голову і ділянку серця холодною водою, дати прохолодне пиття, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, розпочинають штучне дихання.

На виробництві часто виникають термічні та хіміч­ні опіки. Термічні опіки з'являються від дотику до розжарених предметів, полум'я, попадання на шкіру гарячої рідини або пари. Хімічні опіки виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору тощо. При займанні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опі­ку: 1 — почервоніння шкіри та її набряк; 2 — пухирі, наповнені жовтуватою рідиною; 3 — утворення некрозу шкіри (струпів); 4 — обвуглювання тканин. При великих опіках виникає шок.

За гли­биною ураження тканин хімічні опіки поділяються на чотири ступені:

1 — чітко визначене почервоніння шкіри, легкий набряк;

2 — сильний набряк, утворення пухирів різного розміру, форми;

3 — потемніння тканин або їх побіління за кілька хвилин, годин; шкіра припухає, виникає різкий біль;

4 — глибоке омертвіння не лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м'язів, зв'язко­вого апарату суглобів.

Допомога. Необхідно швидко вивести або винести потерпілого з вогню. При займанні одягу треба негайно його зняти або наки­нути щось на потерпілого (мішок, тканину), тобто не давати до­ступу повітря до вогню. Полум'я на одязі можна гасити водою, засипати піском, гасити своїм тілом, качаючись по землі.

При опіках 1 ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептичними засобами, потім обробити спиртом, одеколоном. До обпечених ділянок не можна доторкатись руками, не можна проколювати пухирі й відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки тощо.

Опікову поверхню накривають чистою тканиною. Потерпілого (якщо його морозить) треба зігріти: укрити, дати багато пиття. При знепритомненні дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. У разі зупинки дихання треба зробити штучне дихання.

Якщо одяг потерпілого просочився хімічною рідиною, його треба негайно зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що потрапили на шкіру, енергій­но змиваючи їх струменем води 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах. При попаданні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3 % розчином бор­ної кислоти. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при з'єднанні з водою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік і немає нейтралізуючого засобу, на міс­це опіку накладається чиста суха пов'язка і потерпілого негайно направляють до медичного закладу.

Переохолодження настає внаслідок порушення процесів тер­морегуляції при дії на організм холодового фактору і розладу функцій життєво важливих систем організму. Відмороження ви­никає тільки за тривалої дії холоду, при дотику тіла до холодного металу на морозі, при контакті зі зрідженим повітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості й сильному вітрі за не дуже низької температури повітря (навіть близько 0°С).

Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, приско­рюються дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потімнастає переохолодження, рідшає пульс, дихання, знижується тем­пература тіла. Після припинення дихання серце може ще деякий час скорочуватись (від 5 до 45 хв.).

При зниженні температури тіла до 34-32°С затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова потерпілого стає неусвідомленою.

Розрізняють чотири ступені відмороження тканин: 1 — почер­воніння і набряк; 2 — утворення пухирів; 3 — омертвіння шкіри і утворення струпів; 4 — омертвіння частин тіла.

Допомога. При легкому ступені переохолодження тіло розігрі­вають розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньому і тяжкому ступенях тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром. Якщо потерпілий слабо дихає, треба роз­почати штучне дихання.Не можна робити розтирання снігом.

Одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати треба дуже акуратно, якщо ж зробити це не вдається, потрібно розпороти їх ножом чи розірвати.

Отруєння — це тяжке захворювання, яке сталося внаслідок проникнення до організму різних токсичних речовин. Захворю­вання починається через 2-3 години, інколи через 20-26 годин.

Ознаки. Це загальне нездужання, нудота, блювання, спазмоподібний біль у животі, пронос, блідість, спрага, підвищення темпе­ратури тіла до 38—40°С, частий, слабий пульс, судоми.

Допомога. Потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5-2 л води, а потім викликають блюван­ня подразненням кореня язика) до появи чистої промивної води. Можна дати 8-10 таблеток активованого вугілля). Потім дають міцного чаю, але не їжу.

Якщо після отруєння пройшло 1-2 години і отрута надходить вже зі шлунку до кишечника, то викликати блювання даремно. В такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 сто­лові ложки солі на 1 склянку води).

Причиною отруєння окисом вуглецю є вдихання чадного тазу, продуктів горіння, дія диму.

Ознаки. Шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, слабкість, нудота, слабкий пульс, судоми, порушення зору, дихан­ня, роботи серця, знепритомнення протягом годин і навіть діб.

Допомога. Забезпечити потерпілому приплив свіжого повітря (якщо є можливість — дати подихати киснем). Звільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. На голову і груди потерпілого покласти холодний компрес. Якщо потерпілий не втратив свідомості, напоїти гарячим чаєм, кавою. У разі припинення дихання необхідно провести штучне дихання.

6.8. Оживляння. Способи штучного дихання, положення потерпілого і дії особи, яка надає допомогу. Непрямий масаж серця. Порядок одночасного виконання масажу серця та штучного дихання (0)

Серцево-легенева реанімація — невідкладна медична процедура, спрямована на відновлення життєдіяльності організму та виведення його зі стану клінічної смерті. Вона включає:

• компресії грудної клітки (непрямий масаж серця)
• штучну вентиляцію легенів (штучне дихання) 

Показання до проведення СЛР:

• відсутність свідомості
• відсутність дихання
• відсутність пульсу (ефективніше в такій ситуації перевіряти пульс на сонних артеріях)

Мета штучного дихання — забезпечення газообміну в організмі, збагачення крові потерпілого киснем і виділення з крові вуглецю. Крім того, штучне дихання, діючи рефлекторно на центр ди­хання головного мозку, сприяє відновленню самостійного дихан­ня потерпілого.

Перед тим, як проводити штучне дихання, затисніть потерпілому носа, щоб повітря надходило йому в легені і не виходило назовні. На рота потерпілому покладіть одноразовий захисний клапан або хусточку. Зробіть глибокий вдих із випрямленою спиною і розправленими плечима, щоб набрати повні легені повітря. Потім нахиліться до потерпілого та зробіть видих із зусиллям. Ваш рот при цьому має бути щільно притиснений до рота потерпілого. Повторіть усе ще раз. Ви маєте зробити потерпілому два вдихи.

Контроль за надходженням повітря з легенів потерпілого здій­снюється по розширенні грудної клітини при кожному вдуванні.

Штучне дихання слід проводити до відновлення глибокого ритмічного дихання.

Непрямий масаж серця — це ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом. Стати треба з лівого боку від потерпілого і покласти долоню однієї руки на нижню третину грудини, а по­верх — долоню другої руки .

Обіпріться на грудину нижньою частиною долоні. Долоню розташуйте чітко вздовж грудини. Не переходьте на ребра, щоб не зламати їх.

Рис. 1. Місце розташування та положення рук при проведенні непрямого масажу серця

Ваші плечі мають бути точно над грудиною потерпілого. Поштовхи робіть всім корпусом, так м’язи рук менше стомлюватимуться. Коли робите паузу для штучного дихання, прибирайте руки, щоб грудина потерпілого могла безперешкодно підніматися під час «вдиху».

Правильно визначіть точку натискання на грудині. Вона розташована посередині грудної клітини на два пальці вище кінця грудини.

30:2 — метод, який рекомендує Європейська рада реанімації

Після 30 компресійних поштовхів грудини виконуйте 2 вдихи.

Не можна виконувати штучний вдих одночасно з компресійними поштовхами!

Рис. 2. Проведення серцево-легеневої реанімації

При правильному масажі серця під час натискання на гру­дину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії й звужують­ся протягом кількох секунд зіниці, а також рожевіє шкіра облич­чя і губи, з'являється самостійне дихання.

Питання для самоконтролю (0)

Питання для самоконтролю

1. Назвіть принципи надання першої допомоги.
2. Перерахуйте препарати та медичні засоби медичної аптечки, яке їхнє призначення, де і коли вони використовуються?
3. Як надати перши допомогу при запорошенні очей?
4. Що потрібно робити до приходу лікаря при пораненнях, вивихах, переломах?
5. Як зупинити кровотечу?
6. Розкажіть, як накладають шину, обробляють рану?
7. Яка перша допомога при знепритомленні, тепловому або соняч­ному ударах?
8. Назвіть види отруєння, їхні ознаки, способи надання першої до­помоги при отруєннях.
9. Що потрібно знати, щоб надати долікарську допомогу під час шоку?
10. Як надати першу допомогу при ураженні електричним струмом?
11. Опишіть дії осіб, які роблять штучне дихання.
12. Визначте послідовність надання допомоги при непрямому ма­сажі серця.
13. Назвіть основні правила транспортування потерпілого.
14. Які основні вимоги висуваються до транспортних засобів, що використовують для перевезення потерпілих?

Тестові завдання

Завдання на логіку

Розмістити дії в порядку черговості виконання

Рублена рана кінцівки.

1.Зробити перев’язку.

2.Накласти стерильний матеріал на рану.

3.Знеболити.

4.Спинити кровотечу.

5.Іммобілізувати кінцівку.

6.Звільнити вражену кінцівку від одягу.

7.Забезпечити спокій постраждалому.

8.Одягти постраждалого.

9.Транспортувати потерпілого.

10.Обробити рану.

Тимчасове зупинення артеріальної кровотечі з кінцівки (протягом 2 год. узимку)

1.Накласти джгут на тканину.

2.Помацати пульс.

3.Підкласти записку.

4.Затиснути вражену судину.

5.Ослабити джгут на:

А) 5 хв через 2 год;

Б) 10 хв через 1 год;

В) до порожевіння кінцівки через 1 год.

 6.Знеболити.

7.Накласти стерильну пов’язку на рану.

8.Іммобілізувати.

9.Одягти постраждалого.

10.Звільнити поранену частину тіла від одягу.

11.Закріпити джгут.

12.Зняти іммобілізаційні матеріали.

Реанімація

1.Натиснути на грудину 30 разів.

2.Покласти спиною на тверду рівну поверхню.

3.Перевірити чи немає травм хребта.

4.Підняти повіку за віко, перевірити чи немає реакції  зіниці на світло.

5.Оглянути, чи немає трупних плям, закоченіння.

6.Помацати пульс.

7.Покласти валик під лопатки, закинути голову.

8.Витягти язика.

9.Надавити на підборіддя, очистити ротову порожнину.

10.Затулити ніс собі та постраждалому.

11.Зробити видих в рот постраждалому через серветку 2 рази.