2.1. Загальні питання безпеки праці (0)

Одним із найважливіших завдань охорони праці є за­безпечення таких умов праці, які б виключали мож­ливість дії на працівників різних небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Умови праці — це сукупність факторів виробничого се­редовища і виробничого процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час її професійної діяльності.

Працездатність — здатність людини до праці, яка визна­чається рівнем її фізичних і психофізіологічних можливо­стей, а також станом здоров'я та професійною підготовкою.

Безпека — відсутність неприпустимого ризику, що по­в'язаний з можливістю нанесення ушкодження.

Безпека праці — стан умов праці, за якого відсутній ви­робничий травматизм.

Безпека умов праці — стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих факто­рів взагалі відсутній або дія шкідливих виробничих факторів не перевищує граничнодопустимих рівнів.

Безпека виробничого процесу — здатність виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час його проведення в умовах, встановлених нормативно-технічною документацією.

Безпека виробничого устаткування — здатність устатку­вання зберігати безпечний стан при виконанні заданих функцій у певних умовах протягом встановленого часу.

Умови праці поділяються на 4 класи:

1 клас — оптимальні умови праці, за яких зберігається здоров'я працівників працездатність підтримується на висо­кому рівні протягом тривалого часу;

2 клас — допустимі умови праці, за яких параметри фак­торів виробничого середовища не перевищують встановлені гігієнічні нормативи;

3 клас — шкідливі умови праці, які характеризуються на­явністю факторів виробничого середовища і трудового про­цесу, рівні яких перевищують гігієнічні нормативи та можуть мати негативний вплив на організм працівників;

4 клас — небезпечні (екстремальні) умови праці, що ха­рактеризуються таким рівнем виробничих чинників, коли їхня дія протягом робочої зміни створює великий ризик виникнення тяжких форм професійних захворювань, от­руєнь, загрозу для життя.

Нанесення травми людині на виробництві зумовлюється наявністю фізичних, хімічних, біологічних та психофізіоло­гічних небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Фізичні небезпечні виробничі чинники — це рухомі машини, елементи обладнання, вироби, матеріали, підвищена або знижена температура поверхні обладнання чи матеріалів, не­безпечна напруга електричної мережі, енергія стиснутого газу, повітря тощо.

Хімічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники — це дія на людину їдких, токсичних та подразнювальних речо­вин.

Біологічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники — це біологічні об'єкти, вплив яких на працівників призводить до травми або захворювання (бактерії, віруси, рослини, тварини).

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі чинники — це фі­зичні та нервово-психічні перевантаження.

Безпечність виробничих процесів полягає у запобіганні впливу небезпечних і шкідливих факторів на працівників. Забезпечується це завдяки організаційним за­ходам (навчання, інструктажі, виконання вимог інструкцій з охорони праці) та технічним засобам безпеки.

Дія технічних засобів захисту повинна забезпечити без­пеку працівників від початку робочого процесу до його закін­чення і не має припинитися раніше за дію небезпечного або шкідливого виробничого фактора.

Основними технічними засобами безпеки для запобіган­ня виробничому травматизму є огороджувальні та запобіжні пристрої, блокування, профілактичні випробування машин.

Важливу роль відіграє використання комплексної меха­нізації, автоматизації та дистанційного керування в тих ви­падках, коли дію небезпечних і шкідливих виробничих фак­торів не можна усунути.

Основними вимогами до устат­кування є безпечність для здоров'я і життя людей, надійність та зручність під час експлуатації. При проектуванні машин і ме­ханізмів обов'язково повинні враховуватися ергономічні вимо­ги: розміщення механізмів керування на робочому місці, зусил­ля для приведення в дію механізмів керування тощо.

При конструюванні устаткування частини, що оберта­ються, рухаються необхідно розміщувати у корпусі машини, щоб вилучити можливість доступу до них працівників. Устаткування має відповідати вимогам електробезпеки і гарантувати захист працівників від ураження електричним струмом.

В конструкції устаткування повинні передбачатися вбу­довані (місцеві) відсмоктувачі, необхідні для видалення по­жежо- і вибухонебезпечних сумішей, небезпечних і шкідли­вих хімічних речовин, пилу тощо безпосередньо з місця їх виникнення. Щоб уникнути шуму та вібрації або знизити їх до регламентованих рівнів, необхідно застосовувати звуко­поглинальні матеріали, кожухи тощо.

Механізми керування технологічним обладнанням повинні мати безпечні та зручні форми і поверхню, встанов­люватися у безпечному для працівників місці, приводитись у дію зусиллями, що встановлені відповідними нормами, мати напис про призначення, інструкцію з експлуатації тощо.

При монтажі всі стаціонарні машини, верстати, апарати тощо мають бути встановлені й закріплені таким чином, щоб вилучити можливість їх зсуву під час роботи.

Під час експлуатації все технологічне устаткування має ут­римуватися у справному стані й використовуватися лише за призначенням.

Устаткування має підлягати періодичному профілактич­ному оглядові, ремонтам за графіками.

Щойно встановлене устаткування приймається комісією за участю представників органів державного нагляду за охо­роною праці.

2.3. Зони небезпеки та їх огородження (0)

Небезпечна зона— це простір, у якому можлива дія на працюючих небезпечного або шкідливого виробничого фактора. Для того, щоб запобігти появі людини в небезпечній зоні, а також локалізувати цю зону і зменшити її розміри до можливого мінімуму, використовують різні засоби захисту.

Огороджуючі засоби захисту перешкоджають проникненню в небезпечну зону або розповсюдженню небезпечних та шкідливих факторів. Огороджуючи пристрої застосовують для ізоляції людини, її частин тіла, одягу від механізмів, що рухаються, обертаються, від небезпечних струмоведучих частин обладнання, яке знаходиться під напругою, а також високих температур, шкідливих випромінювань і місць де можливий виліт деталей при їх обробці або внаслідок вибуху. Огороджуючі пристрої поділяються на стаціонарні, відкидні чи розсувні, знімні та переносні (тимчасові).

Стаціонарні огородження ізолюють небезпечні зони, механізми різних машин і окремі ділянки робочих місць. Всі приводні та передавальні механізми, робочі органи, якщо це можливо за технологією, розміщуються у корпусі машини. За конструктивним оформленням стаціонарне огородження виконується як невід'ємна частина машини.

Відкидні чи розсувні огородження (кожухи, футляри, кришки, дверцята тощо) використовуються для укриття робочих органів, систем приводу та інших механізмів, які вимагають частої наладки, чистки, змащування та оглядів між плановими ремонтами машин і верстатів. Вони приєднуються до нерухомих частин машин (корпусів) за допомогою петель, завіс і можуть відкриватись без допомоги інструмента.

Знімні огородження використовують для укриття приводних, передавальних механізмів, які не потребують наладки, чистки та огляду під час всього міжремонтного періоду роботи обладнання. Знімні огородження закріплюються на машині або верстаті болтами, гвинтами і тощо; для того щоб їх зняти, потрібен інструмент.

Переносні (тимчасові) огородження використовують при ремонтах та налагодженні механізмів, що обертаються, до струмоведучих частин тощо. Роботи на обладнанні, з якого знято огородження або воно несправне, забороняються.

2.5. Запобіжні надписи, сигнальні фарбування (0)

З метою підвищення уваги  працюючих, попередження їх про можливу  небезпеку на робочому місці рекомендується фарбувати  устаткування у сигнальні кольори.

Є чотири сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений та синій.

Червоний колір – забороняючий, означає безпосередню небезпеку. В червоний колір фарбуються сигнальні лампочки, що сповіщають про небезпеку, внутрішні поверхні огороджуючих пристроїв.

Жовтий колір – попереджуючий; означає можливу небезпеку. В жовтий колір фарбуються елементи виробничого обладнання, що представляють небезпеку; підіймально-транспортне обладнання, огородження, межі підходів до запасних і евакуаційних виходів.

Зелений колір- дає дозвіл на дію.

Синій колір – вказівний, означає виробничу інформацію.

Для кращого сприймання сигнальні кольори слід використовувати на фоні контрастних кольорів: жовтий – на чорному, зелений чи червоний – на білому.

2.7. Засоби захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів (0)

З метою запобігання або зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби колективного та індивідуального захисту.

Засобиколективного захисту залежно від призначення  поділяються на такі класи:

1. Засоби нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціонування, опалення, автоматичний контроль і сигналізація);

2. Засоби нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання, світлофільтри);

3. Засоби захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіолетових, електромагнітних, лазерних, магнітних та електричних полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний контроль і сигналізація, дистанційне управління тощо);

4. Засоби захисту від шуму, вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція);

5. Засоби захисту від ураження електричним струмом (огородження, захисне заземлення, автоматичне відключення, дистанційне управління);

6. Засоби захисту від дії механічних факторів (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, знаки безпеки);

7. Засоби захисту від хімічних факторів (огородження, герметизація, вентиляція та очистка повітря, дистанційне керування, знаки безпеки);

8. Засоби захисту від високих і низьких температур навколишнього середовища (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, термоізоляція, дистанції керування).

Створення на робочому місці сприятливих і безпечних умов праці тісно пов'язане із забезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Засоби індивідуального  захисту залежно від призначення поділяються на такі класи:

1. Ізолюючі костюми (пневмокостюми, скафандри);

2. Засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошлеми, пневмомаски);

3. Спеціальний одяг (комбінезони, куртки, брюки, костюми, халати, плащі, кожухи, фартухи, жилети, нарукавники);

4. Спеціальне взуття (чоботи, черевики, боти, бахали);

5. Засоби захисту рук (рукавиці, рукавички);

6. Засоби захисту очей (захисні окуляри);

7. Засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);

8. Засоби захисту голови (каски, шоломи, шапки, берети);

9. Засоби захисту від падіння з висоти тощо (запобіжні пояси, діелектричні коврики, ручні захвати, маніпулятори).

10. Засоби захисту органів слуху (протишумові шоломи, навушники, вкладиші);

11. Захисні дерматологічні засоби (змиваючі розчини, пасти, креми, мазі).

2.9. План ліквідації аварії (0)

На підприємстві повинен бути розроблений і затверджений в установленому порядку план дій під час ліквідації аварії. У плані ліквідації аварії розглядаються можливі аварійні ситуації, дії посадових осіб і працівників підприємства, також обов'язки працівників інших підприємств, установ організацій, що залучаються до ліквідації аварій.

План складається за такими основними принципами: забезпечення безпеки персоналу на місці аварії; гарантія безпеки інших людей на місці аварії та навколо неї; захист навколишнього середовища; захист майна.

З планом треба ознайомити  всіх працюючих, а для тих, хто бере безпосередню участь у ліквідації аварії, треба передбачити періодичне практичне навчання.

План ліквідації аварій повинен містити:

1. Дії персоналу, керівництва, підтримання зв'язку.

2. Передаварійне планування.  

3. Розпізнавання та попередження потенційних аварій. 

4.  Перша, (долікарська) допомога.   

5. Засоби оповіщення на робочих місцях. 

6. Безпечна відстань від аварії до місця укриття. 

7  Функціонування системи тривоги, що оповіщає працівників про аварію.

8. Безпеку і контроль на робочому місці.

9.Індивідуальні засоби захисту. 

10. Маршрути і способи евакуації.  

11.Звітність про аварію.

2.11. Основні небезпечні і шкідливі виробничі фактори при роботі на токарних верстатах. Можливі аварійні ситуації, методи запобігання їм (0)

Основними небезпечними і шкідливими виробничими факторами при роботі на токарних верстатах є: 

-    стружка, частини, які відкололися від деталі, що обробляється;

-    підвищений рівень пилу, 

-    ріжучі інструменти, 

-    обертові частини верстатів і деталі, що обробляються;

-    підвищений рівень шуму,

-    дія на шкіру мастила, охолоджуючих рідин;

-    можливість враження електричним струмом.

Особливу небезпеку травмування представляє стружка. Зливна стружка, яка утворюється при точінні в’язких матеріалів, може призвести до порізу рук і ніг токарів і прибиральників стружки. Дроблена стружка сколу, що утворюється при обробці крихких матеріалів (латуні, бронзи, чавуну) а також при дробленні зливної стружки, розлітається на відстань 3 м при температурі 400-600 °С і становить небезпеку для очей, може викликати опіки шкіри рук та обличчя токарів і людей поблизу.

Для того, щоб убезпечити працюючих від травмування зливний стружкою, застосовують різні пристрої для її завивання і дроблення. Зливну стружку можна також відводити в стружкозбірники без зміни форми. При цьому необхідно періодично за допомогою гаків підправляти стружку. Стружкозбірники звільняються вручну або шнековими транспортерами. В якості засобів захисту від стружки застосовують огородження зони різання захисними екранами, системи видалення стружки і пилу від ріжучих інструментів, використовують захисні окуляри і щитки.

Пил, що утворюється при обробці різанням, може викликати захворювання дихальних шляхів, очей і шкіри, а також забруднює приміщення, сприяє зносу обладнання. Особливо багато пилу утворюється при обробці крихких матеріалів. Токарні верстати повинні мати витяжки забрудненого повітря із зони різання, а також оснащуватися приєднуваними до верстатів індивідуальними пристроями з пилостружкоприймачами.

При обробці магнієвих сплавів стружка і пил можуть спалахнути. Тому у разі застосування пневматичних систем видалення пилу і стружки слід виключити можливість утворення іскор і статичних зарядів. Електрообладнання таких пневматичних систем повинно мати вибухозахисне виконання.

Важливою умовою безпеки при роботі твердосплавним інструментом є дотримання встановлених режимів різання, оскільки твердосплавні пластини можуть руйнуватися і наносити травми. Важливим є вимикання верстата в правильному порядку: спочатку відключають подачу, а потім — обертання шпинделя.

У разі необережного повороту різцевої головки можливі порізи гострими кромками різців. Тому ці рухи вимагають особливої уваги робітника. При нарізанні різьби різцем в упор є небезпека врізання інструменту в шпиндель. Для забезпечення безпеки праці в цьому випадку застосовують пристосування для автоматичного відведення різця. Травмування працівників може бути також викликане виступаючими деталями кулачкових і повідкових патронів, хомутиками та ін.

Найчастіше для закріплення на токарних верстатах застосовують кулачкові патрони. Небезпечно знімати задирки напилком поблизу патрона. Захисне огородження патрона повинно бути зблоковане з обертанням шпинделя: поки огородження відкрите, верстат не вмикається.

При закріпленні заготовок в кулачковому патроні причиною травм може стати забутий в патроні ключ. Для усунення цієї небезпеки використовують ключ, принцип дії якого полягає в тому, що при натисканні на нього вставка ключа входить в гніздо патрона, при знятті зусилля пружина виштовхує ключ.

Для кріплення заготовки у випадку, якщо деталь довга і тонка, служить втулка-люнет, через яку проходить пруток. Втулка-люнет (рухливий) кріпиться у різцетримачі і рухається разом з ним. Різець закріплений перед втулкою-люнетом. Умови різання виключають прогин, деформацію деталі.

Обов’язковою умовою безпечної роботи на токарних верстатах в центрах є хороший стан центрів і центрових отворів, а також відповідність застосовуваних центрів умовам роботи. Центрові отвори повинні бути змащені. При роботі на високих швидкостях необхідно користуватися тільки обертальними центрами. При цьому задня бабка повинна бути надійно закріплена. У разі обробки в центрах тонких важких деталей для того щоб їх надійно закріпити, а також щоб отримати високу точність при обробці, використовують нерухомі люнети. Задній центр не повинен бути туго затягнутий, слід стежити за тим, щоб не з’являлися сильні вібрації.

При роботі на токарних пруткових верстатах-автоматах довгі прутки захищають трубами. Прутки при швидкому обертанні створюють шум. З метою його усунення труби виконують шумоізольованими.

Обертові ходові гвинти і валики токарних верстатів можуть захопити одяг робітника, що призведе до травми. Їх необхідно огороджувати кожухами. Слід також суворо дотримуватися правил носіння спецодягу. 

При роботі на токарно-карусельних верстатах їх планшайби обов’язково повинні мати огородження. У планшайбах також необхідно передбачити обмежувачі, що не допускають можливості вильоту затискних пристроїв. Пристрої, що затискають оброблювану деталь, повинні мати жорсткі упори і утримуватися додатково силою тертя. 

У токарних верстатах передбачений нульовий захист, який унеможливлює самовмикання верстата в тому випадку, коли електроенергія після раптового зникнення знову з’являється.

2.13. Загальні вимоги безпеки праці при роботі на металообробних верстатах (0)

Загальні вимоги безпеки, які висуваються до металообробних верстатів, визначені державним стандартом, а додаткові вимоги, викликані особливостями їх конструкції та умов експлуатації, вказуються в нормативно-технічній документації на верстати.

Захисні пристрої, огороджуючі зону обробки, повинні захищати працюючого від стружки і змащувально-охолоджувальної рідини (ЗОР). Конструкція захисних пристроїв не повинна обмежувати технологічних можливостей верстата і викликати незручності при роботі, прибиранні, налагодженні, а при відкриванні — не забруднювати підлогу змащувально-охолоджувальною рідиною. У всіх випадках кріплення захисних пристроїв повинно бути надійним і не допускати самовідкривання.

Автомати та напівавтомати обладнають автоматичним блокуванням, що не допускає включення робочого циклу при відкритому захисному кожусі, якщо це може призвести до травмування. Поверхні захисних кожухів, як і самих верстатів, органів управління, верстатних приладдя і пристосувань, не повинні мати гострих країв і задирок, які можуть травмувати працюючого.

Оглядові вікна в захисних пристроях (екранах) повинні виготовлятися з прозорого спеціального матеріалу в кілька шарів загальною товщиною не менше 10 мм.

Пруткові токарні автомати і пруткові револьверні верстати слід по всій довжині прутків оснащати огородженнями, що мають шумопоглинаючі пристрої.

2.15. Правила безпечної роботи на фрезерних верстатах (0)

Всі рухомі частини верстата повинні бути зачинені та огороджені.

Підходи до робочого місця та проходи не повинні бути захаращені.

Встановлювати та знімати важкі заготовки, деталі та пристосування (масою більше 16 кг) потрібно виконувати тільки за допомогою підйомних механізмів.

Користуватися підйомними механізмами дозволяється фрезерувальникам, які пройшли спеціальне навчання і мають відповідне посвідчення.

Подані на обробку і оброблені деталі повинні надійно укладатися на підкладках та стелажах, висота штабелів не повинна перевищувати для дрібних деталей 0,5 м, середніх -1 м, великих - 1,5 м.

На кожному робочому місці біля верстата на підлозі повинні бути дерев'яні трапи на всю довжину робочої зони і шириною не менше 0,6 м від частин верстата, що виступають.

Перед початком роботи фрезерувальник повинен вдягти  та упорядкувати спецодяг. Застібнути спецодяг на всі ґудзики, не допускаючи при цьому звисання кінців одягу. Зашнурувати та зав'язати шнурки на взутті. Прибрати волосся під головний убір.

Підготувати та перевірити справність необхідного для роботи інструменту та пристосування (згідно з технологічним процесом) та засоби індивідуального захисту.

Підготувати робоче місце для проведення робіт. Звіль­нити підходи та проходи до нього. Впевнитись, що робоче місце достатньо освітлене.

Перевірити наявність та справність: огородження зубчатих коліс, приводних пасів, а також струмоведучих частин електричної апаратури (пускачів, рубильників, кнопок та інше); заземлюючих пристроїв; запобіжних пристроїв для захисту від стружки, охолоджуючих рідин.

Підготувати гачки для видалення стружки. Гачки повинні мати гладкі рукоятки та щиток, що запобігає порізам рук стружкою. Не дозволяється застосовувати гачки з ручкою, яка має форму петлі.

Потрібно перевірити на холостому ходу верстат: справність органів керування (механізмів головного руху, подачі, пуску, зупинки руху та інше); справність системи змащення і охолодження (впев­ни­тись в тому, що мастило та охолоджуюча рідина подаються нормально та безперервно); справність фіксації важелів включення та переключення (впевнитись в тому, що можливість самовільного переключення з холостого ходу на робочий виключена);  наявність надмірного послаблення в рухомих частинах верстата, особливо в шпинделі.

Перевірити доброякісність ручного інструменту: гайкові ключі повинні відповідати розмірам гайок головок болтів і не мати тріщин та забоїн, площини зіва ключів повинні бути паралельними; молотки повинні бути надійно насаджені на дерев'яні ручки і щільно заклинені клинами.

Перед встановленням на верстат потрібно очистити від стружки та мастила деталі, які будуть оброблятися та пристосування, особливо базові та кріпильні поверхні, для забезпечення правильного встановлення і міцності кріплення.

Перед встановленням фрези необхідно перевірити: надійність та міцність закріплення зубців або пластин з твердого сплаву, цілісність та правильність заточування пластин з твердого сплаву. Вони не повинні мати викришених місць, тріщин, припікання. Якщо ріжучі кромки затупились або викришились, фрезу слід замінити. Встановлену і закріплену фрезу слід перевірити на биття. Радіальне і торцеве биття не повинно перебільшувати 0,1мм.

Оброблювану деталь встановлювати на верстаті правильно та надійно, щоб під час руху верстата була виключена можливість її вильоту або інші порушення технологічного процесу.

Деталь необхідно кріпити в місцях, які знаходяться найближче до оброблюваної поверхні.

Під час закріплення деталі за необроблені поверхні слід застосовувати лещата та пристосування з насічкою на затискних губках.

Деталь до фрези надавати тоді, коли вона набере робочу швидкість обертання.

Під час заміни оброблюваної деталі чи при її вимірюванні фрезу необхідно відвести на безпечну відстань.

Раніше, ніж вийняти деталь з лещат, патрона чи затискних планок, слід зупинити верстат і відвести ріжучий інструмент.

Набір фрез встановлювати на оправку необхідно так, щоб їх зубці були розташовані в шаховому порядку.

Врізати фрезу в деталь слід поступово; механічну подачу включати до стикання деталі з фрезою.

При ручній подачі не допускати різкого підвищення швидкості та глибини різання.

Під час фрезування не дозволяється вводити руку в небезпечну зону.

Неробочі частини фрези повинні бути огороджені. Працювати без огородження фрези забороняється.

Збірні фрези повинні мати пристрої, що запобігають вилітанню зубців під час роботи.

 Забороняється застосовувати фрези, що мають тріщини, або поламані зубці.

Якщо відсутнє огородження робочої зони, слід працювати в захисних окулярах.

Під час обробки в’язких металів слід застосовувати фрези зі стружколомами.

Отвір шпинделя, хвостовик оправки чи фрези, поверхню перехідної втулки перед встановленням в шпиндель необхідно ретельно очистити, видаливши задирки та протерти.

Під час установки хвостовика інструменту в отвір шпинделя треба впевнитись, що він сідає щільно, без люфту.

Фрезерну оправку чи фрезу закріплювати в шпинделі ключем після включення коробки швидкості, щоб уникнути прокручування шпинделя.

Затискування та відтискування фрези ключем на оправці шляхом включення електродвигуна забороняється.

Під час зняття перехідної втулки, оправки чи фрези з шпинделя необхідно користуватися спеціальною виколоткою, підклавши на стіл верстата дерев'яну підкладку.

Фрезерувальнику забороняється: прибирати стружку зі столу верстата та проводити чистку ріжучого інструменту під час його роботи, працювати в рукавичках, працювати тупими, несправними фрезами та пристосуваннями, робити обміри оброблюваної деталі при працюючому верстаті, залишати гайковий ключ на головці затяжного болта після встановлення фрези, оправки.

Після закінчення роботи потрібно зупинити верстат, оброблені деталі та робочий інструмент укласти на місце їх зберігання, прибрати робоче місце, очистити верстат від залишків стружки. Збирати стружку з верстата та підлоги руками забороняється. Вимкнути місцеве освітлення та відключити верстат від електромережі. Прибрати з робочого місця замаслений обтиральний матеріал у спеціальні герметичні металеві ящики.

Аварійна та небезпечна ситуації під час виконання робіт може виникнути у разі: короткого замикання електромережі; пожежі; займання заготівок та деталей з магнію та його сплавів; виривання та розкидання погано закріплених заготівок, ріжучого інструменту; падіння важких деталей; розкидання стружки тощо.

У разі виникнення аварійної ситуації відключити верстат від електромережі, не допускати сторонніх осіб в небезпечну зону, повідомити про те, що сталося, керівника робіт. Якщо є потерпілі, надати їм першу медичну допомогу; при необхідності, викликати швидку медичну допомогу.