1.2. Основні законодавчі акти з охорони праці (0)
Конституція гарантує право на працю, що дає можливість людині заробляти собі на життя працею, яку вона обирає або на яку вільно погоджується (ст.43). Кожній людині Конституція гарантує право на належні, безпечні і здорові умови праці. Конституцією гарантується захист від незаконного звільнення. Кожна людина має право на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).
Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці" (1992 р.). Дія цього закону поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності на належні безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Визначає, що на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненнями або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видають за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту (ст. 8), вказує, що роботодавець зобов’язаний забезпечувати фінансування та проведення попередніх та поточних медичних оглядів працівників (ст. 17).
Особливу увагу приділяє питанням охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів (ст. 10,11,12), передбачає, що відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці несуть працівники, на яких покладені обов’язки виконувати ці вимоги (ст. 18,43,44).
Основним нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки є Кодекс цивільного захисту України. Пожежно-рятувальні підрозділи входять в склад сил цивільного захисту. Для отримання працівниками відомостей про конкретні дії у надзвичайних ситуаціях з урахуванням особливостей виробничої діяльності суб’єкта господарювання у кожному суб’єкті господарювання обладнується інформаційно-довідковий куточок з питань цивільного захисту.
Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань цивільного захисту, зокрема з пожежної безпеки, забороняється. Діяльність із забезпечення пожежної безпеки є складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб і працівників підприємств, установ та організацій. Зазначена вимога відображається у трудових договорах (контрактах), статутах та положеннях. Забезпечення пожежної безпеки суб’єкта господарювання покладається на власників та керівників таких суб’єктів господарювання.
В Кодексі Законів про Працю розглянуто створення здорових і безпечних умов праці; додержання вимог охорони праці; заборона введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці; заборона передачі у серійне виробництво зразків нових машин (та іншого обладнання), які не відповідають вимогам охорони праці; правила охорони праці обов’язкові для адміністрації, обов’язки адміністрації щодо поліпшення й оздоровлення умов праці.
Зафіксовані питання трудового законодавства: право на працю, основні трудові права та обов’язки працівників, умови договорів про працю; тривалість робочого часу та умови його скорочення; робота у передсвяткові та вихідні дні; тривалість роботи в нічний час; неповний робочий час та умови обмеження.
Закон "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, зазначає відповідні права та обов’язки державних органів та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби й здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду.
Передбачає створення оптимальних умов для життєдіяльності, що має забезпечувати низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення чинників навколишнього середовища, а також інфекційних захворювань.
Гарантує право громадян на своєчасну і достовірну інформацію про стан їхнього здоров’я, а також про наявні і можливі чинники ризику та ступінь їх впливу на здоров’я.
Закон України "Про охорону здоров’я"
Законодавством про охорону здоров’я передбачено допомогу хворим та потерпілим від нещасних випадків, а також працівникам закладів охорони здоров’я у їх діяльності. Право на охорону здоров’я передбачено шляхом створення безпечних і здорових умов праці, навчання, побуту та відпочинку, а також відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.
Закон встановлює вимоги до профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, працівників підприємства з шкідливими та небезпечними умовами праці, відповідальність власників за своєчасне проходження працівниками обов’язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров’я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов’язкові медичні огляди.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.